Скачать шаблоны для cms Joomla 3 бесплатно.
Зелёные шаблоны джумла.

  

Безымянный

Час наукового прогресу (чи стресу?)

(Іноді такого безглуздого!)

Майструє нових роботів масу,

Що життя твоє настійно оплутують.

А ти простого хочеш спокою,

Кави, книгу і, часто, тиші.

Ну, а в час самоти глибокої

Вороття у той світ, що зник уже,

Щоб відчути, почути, побачити

Те, що сну позбавляє, мучить,

Або того, хто змусив плакати,

Так, що серце щеміти мусить...

Тож, новітні Гейтси і Белли,

Не ламайте мізки над айфонами,

Не заглушуйте децибелами

 

Мрії голосу тиходзвонного,

А зробіть ви краще машину,

Що спиняла б часу зорепад,

І могла повертати людину

Хоч на мить, на хвилинку назад!

Щоб могла вона знову спіткнутися,

Біль солодкий відчути заново,

Чи обличчя ніжно торкнутися

Когось рідного чи коханого.

Перечитайте дивака Азімова,

Бредбері, Буличова, Роулінг.

І зробіть найпотрібніший винахід –

Машину часу. Просту, керовану.

Рідній мові

Ти  вродилась із подиху вітру,

Із осіннього шепоту трав.

Свою ніжність, росою омиту,

Тобі ранок весняний віддав.

Ти скупалась у водах джерельця,

У веселки позичила барв,

Прислухалась до стукоту серця,

Промінь сонця отримавши в дар.

І розквітла красою незнаною

Для Вкраїни дочок і синів.

Ти на щастя в житті Богом дана нам –

Найвеличніше серед див!

                    *****

Торкнись вустами пелюсток ромашки,

Збери в намисто крапельки роси.

Ти спершу спробуй. Не кажи, що важко

Нести у будні часточку краси.

Ти усміхнися сонечку і квітам,

Підспівуй солов’ю, відкинь проблеми,

На крилах мрії облети півсвіту,

Твори, не зупиняйся, вір у себе!

                  *****

Осінній ранок ллється, як вино,

Що грає нотками терпкого смутку.

Малює вітер листяне панно,

Вплітає в нього літа незабудки.

Пожовклі трави струшують росу,

Дими багать новітнє небо творять…

Хутчіше відчиняй душі засув –

Впускай у серце різнобарвне море!

Не слухай меланхолії дощів,

Вслід журавлям не позирай журливо.

На горобині смуток догорів.

Облиш всі сумніви! Живи щасливо!

                  *****

А небо терпко пахне матіолами,

Дрімає вечір, геть умитий зливою.

Зірки шепочуть казку видноколові

І ніч гарцює трійкою грайливою.

Сховався сон у лабіринті сутінок,

Навколо – тиша. Чуть лиш легіт вітру.

Ріжечок місяця вплету я у вінок,

А ще – роси кришталь і щастя синю квітку.

                *****

Старенька груша струшувала зорі

У таємничу прохолоду ночі…

Манили в казку далі неозорі,

І я до ранку не змикала очі.

Ковтала спрагло тиші мед п’янкий,

Вплітала в небо дивні думи-квіти…

А місяць рвався у танок стрімкий

Під музику сполоханого вітру…

                *****

Невже розшарпають Вкраїну на шматки,

Аби лиш жертву принести двоглавому?

Невже погасять сонце і зірки

Перед війни кривавою загравою?

Невже герої гинули даремно,

Піднявши край наш із колін неволі?

Невже попереду в’язниця темна?

Невже не досить нам страждань і болю?

Питання ці тривожать знову й знову,

Забути хочу все, мов сон жахливий.

Та не згасає полум’я любові,

І тліє в серці іскра віри та надії!

            *****

Чом небо умивається сльозами,

Чому волошки плачуть у житах?

То матері сумують за синами,

Що стрілися зі смертю у боях.

Вони ж бо тільки у життя вступили,

Не встигли, може, навіть покохать,

Або малих діток, сім’ю лишили,

Для того, щоб Вітчизну захищать…

Лютує ж хижий двоголовий нелюд,

Тінь крил його закрила східний край.

Сплюндровані тепер міста і села,

Вмирають люди. Боже, покарай

Отих песиголовців ненаситних,

Що втратили давно людське єство!

Хай в Україні злагода розквітне,

Панує мир і правди торжество!

            *****

Чом небо умивається сльозами,

Чому волошки плачуть у житах?

То матері сумують за синами,

Що стрілися зі смертю у боях.

Вони ж бо тільки у життя вступили,

Не встигли, може, навіть покохать,

Або малих діток, сім’ю лишили,

Для того, щоб Вітчизну захищать…

Лютує ж хижий двоголовий нелюд,

Тінь крил його закрила східний край.

Сплюндровані тепер міста і села,

Вмирають люди. Боже, покарай

Отих песиголовців ненаситних,

Що втратили давно людське єство!

Хай в Україні злагода розквітне,

Панує мир і правди торжество!

                 *****

Батьківщина – це отча хатина,

Образи і рушник на стіні,

Біля річки верба і калина,

І з колиски знайомі пісні.

Це земля та, де я народилась,

Це стежина в життя круговерть,

Це Дніпро й моїх предків могили,

В полі – жайвір, в гаю – соловей.

Це козацька одвічная слава

І пісенна корона ясна.

Моя рідна Вкраїнська держава,

Мила серцю навік сторона!

             *****

Учителю, твій труд благословенний

Давно оспіваний, вшанований не раз.

Хвалебних слів потоки нескінченні

Рясніють вдячністю. Їх зберігає час.

А ти ведеш в майбутнього широти

Малечу галасливу, юнь крилату.

Хоч важко – не чекаєш нагороди,

А намагаєшся все краще віддавати.

Ти завжди поряд: лагідний, терплячий.

Добру навчаєш, сієш мудре, вічне,

Забувши про проблеми і невдачі.

Так жити не змогла б людина пересічна!

Тебе ж Всевишній серед інших вибрав, 

Душею наділив, що наче сад цвіте.

Ти любиш працю і дітей, мов рідних,

Бо б’ється в грудях серце золоте!

                    *****

Ты знаешь, а мне по душе эта сырость и слякоть,

и листьев изящные робкие «па» под дождем.

Ведь осенью небо имеет полное право…плакать

о чем-то несбыточном, но, все равно, дорогом,

и прятать осколки разбитой мечты в туманы,

наивно надеясь и веря, что их не отыщет никто,   

а вечерами промозглыми снова зализывать раны,

мысли пытаясь сложить, как ребенок игру «Лото»…

                  *****

Озябшее утро варит свой вечный кофе.

Гремит неустанный будильник-джезва.

В темном окне – осени мрачный профиль.

Вонзаются в мозг десятками острых лезвий

Мысли, которые прочь гнала так старательно.

Закончился сахар. От горечи нёбо сводит.

Ну почему во сне все так замечательно,

И рушится все, только лишь утро приходит?

             *****

А, грусть? Ну заходи. Я уж заждалась.

Давно твой кофе выпили дожди.

Осталось горького осадка малость…

Я новый приготовлю. Подожди.

А ты мне спой заманчиво-печально,

Да так, чтоб сердце замерло в груди.

Не бойся, это будет нашей тайной.

Ну что ты жмешься у порога? Проходи!

            *****

Фыркая недовольно,

Кот стряхивал с уха снег.

Я улыбнулась невольно,

Время замедлило бег…

Сплетались следы в узоре

На белом холодном ковре…

Пытался бежать он споро –

Мечту о весне чтоб согреть.

Сверкали глазенки звездами,

На шерстке таяла грусть…

Шагала за ним неосознанно.

Увидит – сбежит, ну и пусть.

Зато несомненно успею

Украсть хоть частичку сна,

В котором коту-котофею

Дарит улыбки весна…

0
0
0
s2sdefault
Уникальная программа снижения веса от Фаберлик.
Новинки косметики фаберлик на faberllena.ru